Покої Задунайських козаків - Економ 5-мiсний

room-img

Площа:
45 м 2

Ліжка:
- 2 двоярусні ліжка 200х80 см
- 1 односпальне лiжко 200х80 см
- 1 диван розкладний (може використовуватись в якості додаткового місця)

У номерi:
- спальна зона
- зона вiдпочинку
- передпокій
- номер розрахований на сім'ю або компанію друзів

Вартість номера вказана за проживання до 5-ти осіб.

Оснащення номеру:

  • Кондиціонер
  • Супутникове ТБ
  • Телефон
  • Холодильник
  • Ванна кімната з душовою кабіною

Додаткові послуги (у вартості номера):

  • Тренажерний зал
  • Стоянка а/м
  • Інтернет WI-FI

Додаткові послуги (не входять у вартiсть номера):

  • Сніданок
  • Халат, тапочки

Задунайські козаки

Задунайська Січ, Дунавецька Січ — військово-державна організація колишніх запорозьких козаків, яка виникла після зруйнування імператорськими військами Нової Січі й ліквідації Запорізького козацького війська у червні 1775 року в нижній течії Дунаю. Запорожці оселилися спочатку на лівому березі, а потім османська адміністрація переселила їх на правий берег.

Задунайці зберігали звичаї і устрій Запоріжжя. Найвищим органом була військова рада, яка обирала кошову старшину — кошового отамана, військового суддю, писаря, осавула. До кошової старшини належав і товмач-драгоман (перекладач). У військовій раді могли брати участь усі козаки. Козаки займались рибальством, мисливством, скотарством і хліборобством. На Січі існувала січова школа і бібліотека, де зберігалась література духовного та історичного змісту. На З. С. часто втікали селяни і козаки з України, які рятувались від посилення національного і соціального гніту.

Козаки зобов'язані були нести прикордонну службу, брати участь у каральних походах османських військ проти болгар, сербів (1815–1816), греків (1821), румунів (1821–1822) які боролися за свою незалежність. Не бажаючи миритися з цим, частина козаків переселилась на Кубань, влившись до складу Чорноморського козацького війська.

На початку російсько-турецької війни 1828—1829 роках Стамбул наказав

задунайцям виступити проти Росії. 18 травня 1828—1829 року 1500 козаків на чолі з кошовим Йосипом Гладким захопивши військову канцелярію та скарбницю, перейшли під Ізмаїлом на бік російської армії.

Через зраду Й. Гладкого османський уряд жорстоко розправився з задунайцями.

Близько 2 тисяч козаків разом з наказним гетьманом І.Баланом було заарештовано, ув'язнено та вбито, а січові укріплення та церкву зруйновано і спалено.

Після закінчення війни імператорський уряд поселив козаків на Азовському узбережжі, сформувавши з них Азовське козацьке військо. Проте багато козаків вирішило не йти під ярмо росіян і були оселені в Банаті й Воєводині, а також залишилися мешкати в гирлі Дунаю, згодом заселяючи міста Галац, Ізмаїл, Вилкове, Кілія, Тульча.

Із залишків задунайських козаків, під час Кримської війни, на стороні союзних сил, були сформовані військові козачі загони. У жовтні 1853 року Михайло Чайковський домігся офіційного створення регулярних козачих підрозділів у османському війську. 23 січня 1854 року задунайські козаки склали військову присягу.

З Константинополя привезли козакам знамено Запорозької Січі, а Садик-Паша (ім'я Михайла Чайковського в Османській імперії) отримав від султана титул «міріан-паша» (кошовий отаман). Після закінчення війни козачі підрозділи було розформовано.

Контакти

Києво-Святошинський р-н,
с. Гатне, вул. Інститутська, 103